Цю сторінку схвалено
Випливає чапля з туманів:
Тихо крилами моя махає птиця,
Мов у листя ранішніх лісів
З серця ронить кров — і кров стає суниця
І ще тихше канула за грані
І розтала десь за соснами далеко.
Чапля — може то була лелека —
Потонула в сутиші багряній.
І над плахтою картатою полів,
Що горіше, що солодше сниться
В ніч любови, край останніх снів
Народилось сонце–полуниця.
1928
