Сторінка:Майк Йогансен. 17 хвилин. 1925.pdf/11

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

За верству — Стеблинка, що доходить скрайніми хатами до станції Перевіз, де Свирид Рено служив диспетчером. Дядько — стеблинський… Світає…

«Стій».

Підводу оточують салдати в англійських шинелях. Рено злазить з підводи.

«Покличте сюди чатового офіцера» — каже Рено.

«Я — полковник Двигубський».

Потім він виймає ленінську картку й залізничні документи й шпурляє їх дядькові.

«Візьми собі це сміття» — каже він. «І дуй у село, не оглядайся».

Дядько забрав документи й поїхав.

«Так то полковник. Он чим тут пахне»…

Дядько Пилип сам із Стеблинки. Село бідне, — тільки тим і живуть, що возять у повітовому місті та служать, хто може, на залізниці.

Дядько Пилип під'їжджає до хати, випрягає кобилу, заводить її й подається до хати.

Вдома дядько Пилип зустрічає кума.

«Здоров, куме!»

«Здоров!»

«Яка тебе нечиста сила занесла з міста сьогодня?»

«То й правда, що нечиста сила. Віз отаку цяцю в свитині й чоботях. Все нічого. Їдемо, куримо.

Коли приїжджаємо, зскочив з воза. «Я — каже — полковник!»

І тиць мені оті бамажки».

Дядько Пилип витягає ленінську картку й залізничні посвідчення.

Кум бере посвідчення й картку й міняється на лиці.

«Що з тобою, куме? Що ти там учитав?»

Кум не одповідає — він розкрив ленінську картку й вдивляється в підпис.