|
Довго, довго дивиться він на підпис, тоненькою лінією підпис ліг на замусленій картці. Н. Ленін. |
Кінець-кінцем кум зводить очі.
«Так хто, ти кажеш, такий?» — питається він сиплим голосом.
«Та полковник якийсь, забув як його ім'я».
Кум, не кажучи ні слова, забирає документи, одягає кашкета й іде до дверей.
«Куди ти, куме? Сідай — снідатимемо. Скажи хоч, чого приходив? Чи не хліба позичати?»
«Хліба» — одповів кум і вийшов.
Чоловік у шинелі й кашкеті пішов до скрайньої хати, що побіля станції.
Увійшов у хату, взяв ножа й почав копатися в долівці.
Жінка й діти мовчки дивилися на батька.
«Хліба приніс?» — боязко запитала жінка.
Але батько не одповів ні слова й чим-раз копирсав ножем у долівці.
«Вийдіть усі з хати!» — сказав він. Жінка забрала дітей і вийшла.
Тоді він розпоров підкладку шинелі, спустив щось поміж підкладкою й сукном і гукнув:
«Ідіть сюди».
Увійшли.
«За годину-дві ти підеш до кума Пилипа по хліб. Він дасть, скільки спитаєш».
Чоловік у шинелі й кашкеті вийшов з Стеблинки й пішов у бік червоних.
Іде швидко.
За пів-верстви — перша денікінська застава, за верству — друга.
«Стій — куди йдеш?»
Чоловік спинився.
«А — це той комуніст!»
