Сторінка:Майк Йогансен. 17 хвилин. 1925.pdf/27

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Вона сиділа не коло вікна, а оддалік під стіною, розмальованою в міру пристойности, кубістичним визерунком.

Ганек сів коло вікна, взяв «Фоссіше Цайтунг» і став з-за газети розглядати дівчину.

Вона посмоктувала каву крізь соломинку й не примітила Василя.

Він почав уперто дивитись на її плече, закликаючи подивитись на нього.

Минула хвилина. Кельнер заступив Василеві дівчину; в цей самий момент вона глянула на нього й зараз-же одвернулась.

Ганекові здалось, що вона почервоніла.

Кельнер одійшов. Тепер Ганек одклав газету й почав обдивлятися визерунки на стіні. Довівши очі до дівчини, він глянув на неї й знову спіткав її погляд.

Знову, наче її спіймано на чомусь лихому, вона втопила погляд у свою шклянку.

Ганек повагався трішки й знову взяв газету, але так, щоб вона могла його бачити.

Він був не поганий собі хлопець — ставний галичанин з великими виразними рисами засмаглого обличчя.

Сірий повстяний бриль від Вертгайма, на який Ганек покладав деякі надії, був коштував йому чималеньку, як на його командировочне утримання, суму.

Треба сказати, що Ганек був краще од свого берлінського бриля, але сам цього не знав. О, в Київі, куди він повернеться за два тижні, цей брилик чимало приверне до нього сердець, в Київі скромний кооператор Василь Ганек випередить якогось непевного поета. Але тут він сам почував себе трохи непевно…

Дівчина допила каву й покликала кельнера.

Ганек знову одклав газету. Вона шукала дрібних у маленькому лаковому редикюлі.