В квітні числа… електрика загасла в Харкові на 17 хвилин (факт).
Я вийшов з парадного в квітні в п'ятій годині вечора й озирнувся навколо. Я міркував, де піти. Вільний, вогкий вечір. Свято.
Я ще раз подивився навкруги й нічого не побачив. Потім поволі повернув і пішов на схід.
Купами йшли люди, парами дріботіли жінки, закликаючи оглянутись на них і спіткати сизоокий погляд цікавих очей.
Попереду шкандибав старикан у чорному пальто з оксамитовим комірчиком, на якому злидні виялозили з десяток років. На крислату, мов з грушевого коріння висічену, потилицю, на сиве наїжене волосся насунутий англійський військовий кашкет.
Я не люблю йти за старими, я випередив його й пішов спроквола далі.
Майнув трамвай — він мене обганяє, як я колись пішки обганяв конку. Блиснула вітрина з вовком і схрещеними рушницями, мигнули коробки з цукерками, й я дійшов до Університетської горки.
Перед горкою я вийняв цигарку й узяв у зуби. Зійшовши десять ступенів, на ґанку, я дістав сірники й оглянувсь назад.
Катеринославська простяглась синявою стрілкою на захід — на заході під вечірнім сонцем вона зійшлася вороненим жалом і вп'ялась у темно-сизу хмарку.
