Сторінка:Малороссійскія приказки Е. Гребенки. Изданіе второе. 1836.pdf/18

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Бува и чоловѣкъ сіому колючци пара:
Людей товче, тай-жде, щобъ хто іого кохавъ.
Я бачывъ самъ такихъ, и може бъ показавъ,
Та цуръ іому — розсержу Комысара!

 
X.
 
ВЕРША ТА БОЛОТО.
 

Рыбалонька, мытець усе въ води ловыты,
Бажаючы поймать въюнывъ,
Въ Болото Вершу засторчывъ.
Довгенько щось вона тамъ мусыла сыдиты
Языкъ жиночый е, да ничого робыты,
(А зъ роду мабуть-то що не плоха була)
Такъ лаяты болото почала:
«Отце поганая багнюка!
Глянь, пузырится якъ, зъ-нечевья клекотыть.
Тутъ певнее нищо ни ходыть, и ни сыдыть
Одна черва, мовлявъ, кишыть,
Да де-колы повзе по кушыру гадюка,
Уже колыбъ тутъ воленька мени!…
Такежъ брыдке, таке мерзене,
Поржавило, видъ жабуру зелене,
Не хочется паскудытся въ багни
А тобъ.....»
 Що жъ ій Болото одвичало?
«Де ты сама, добродійко?» спытало.
А Верша гомоныть на дни.