Сторінка:Малороссійскія приказки Е. Гребенки. Изданіе второе. 1836.pdf/26

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
XVII.
 
ГАЙ да СОКИРЫ.
 

По Гаю темному туга велыка ходыть,
Сокиры-й-топоры затіялы войну,
Гай хочуть сплюндровать и пущи вси пошкодыть
Война ся навела на дерево суму;
Дубы задумалысь, осыкы затрямтилы,
И кленъ гнучкый и вязъ изъ лыха въ нызъ нагнувсь.
Ажъ ось Сокыры вже въ гаю забрязкотилы,
И дубъ найстаршый усмихнувсь.
«Не бійтесь!» винъ гукнувъ — «того я и жахався,
Якъ зъ топорыщамы си нависни прыйдуть,
Ажъ деревянный ридъ жализа одцурався!
Безъ дерева воны самы насъ да не втнуть,
Отъ-то було-бъ.... але — нехай іому абыщо,
Якъ-бы зъ Сокырамы прыйшлы и топорыща,
Тогди-то бувъ бы намъ капутъ.»
И справди, скилько тутъ Сокыры ни бряжчалы,
Ни дубчыка, ни лыпкы не зтялы,
И тильки де-не-де що кору попысалы,
Да и до дому зъ тимъ пишлы.