Въ далекій сторони, въ якій, про те не знаю,
Мабутъ въ Нимещыни, а може и въ Китаи,
Хтось разомъ оженывсь на трехъ жинкахъ.
Загомонивъ народъ, почувшы грихъ велыкый,
Жинкы голосять такъ, що страхъ:
«Глянь, що се коять чоловикы!
Якъ имъ по тры насъ можна брать,
Такъ хай позволять намъ держать ихъ хочь по пять.
Гвалтують, сказано, на-вспряжкы цокотухы.
Ось сяя висточка и до Царя дойшла,
А Царь бувъ, мабуть, не макуха,
Розлютовався винъ и злисть іого взяла.
«О! почекайте-лышь, не буде въ васъ охоты
За-живота чортамъ служыть!»
Царь гризно загукавъ и люльку ставъ палыть,
И въ люльку пхавъ огонь и люлька гасла въ роти,
А дали схаменувсь, за радою пославъ.
Якъ слидуе въ празнычному наряди
Предъ очи Царьськіи совитъ вельможный ставъ.
Царь двичи кашлянувъ, рукою усъ розгладывъ
И ричь таку премудрую сказавъ:
«Пребеззаконія на свити завелыся,
А гирше що въ моій земли!
Мени до устъ сіо̂годня донеслы,
Одынъ палывода (и Царь перехрыстывся)
На трёхъ жинкахъ женывся.
