Сторінка:Малороссійскія приказки Е. Гребенки. Изданіе второе. 1836.pdf/30

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
XX.
 
ВОРОНА и ЯГНЯ.
 

Орлу схотилось попоисты.
Пиднявсь у гору птычій Царь,
И вгледивъ видтиля, що крый ставка овчаръ
Онучи праты мусывъ систы,
Отара-жъ попаскы попхалась навманя.
Орлу се по-нутру, зложывшы моцни крыла,
Опукою зъ горы, ажъ витромъ зашумило,
Орелъ ушкварывъ на Ягня;
Пиднявъ іо̂го и геть потеребывъ за гору.
И треба-жъ, що на сюю пору
Пыло, биля ставка, дурне Вороненя.
Страхъ полюбылося іо̂му Цареве дило,
И думає: «чому-жъ сіо̂го я не зроблю?
Да не ягня, а барана вхоплю.» —
Дывлюсь, воно у гору полетило
Дай — пуць на шыю барану,
И кикти впутавшы іо̂му у вовну билу,
Смыкнулося несты, да ба! вага не въ сылу;
Баранъ важенькый и Орлу.
Воно вже стямылось, мерщій бы полетило,
Такъ изъ шерсти не выплутае нигъ.
Дурне моталося, покы овчаръ прыбигъ,
И гарненько іо̂му обскубшы крыла,
На играшку дытыни давъ.