Сторінка:Малороссійскія приказки Е. Гребенки. Изданіе второе. 1836.pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Пора, вовкъ думае, у лозы удырать.
Ну щобъ соби ытты! ни, треба попрощатся;
Скаженый захотивъ Огонь поциловать,
И тилько що простягъ свое въ багаття рыло,
А поломья іо̂го дощенту обсмалыло.



Мій батько такъ казавъ: зъ панамы добре жыть,
Водытся зъ нымы хай тоби Господь поможе,
Изъ нымы можна исты-й-пыть.
А циловать ихъ крый насъ Боже!

 
XXIV.
 
УТЯТА да СТЕПЪ.
 

Мынулыся гречаныи жныва;
Семенъ натягъ кожухъ на плечи;
Тепло пройшло, дитвора лизе къ печи.
Замерзло поле скризь, рилля, стерня, трава
Снижечкомъ биленькимъ прыпала.
Бидашный степъ ставъ сумовать;
Пташки, що въ литку такъ спивалы
У ирай вже поодлиталы,
И тилько крый ставка оставсь табунъ утятъ.
Чы крыжни то булы, чы то булы чирята,
Про те намъ бай-дуже, а сыла тилько въ тимъ,
Що степъ ище не бувъ пустый зовсимъ;