Сторінка:Малороссійскія приказки Е. Гребенки. Изданіе второе. 1836.pdf/40

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


То и вгадаю, де спивака.»
Такъ дядькови казавъ небижъ, Грыцко Пидсака.
«Ходимо, я тебе до лису поведу,
Усякои тамъ птыци е багато.
Та буде соромъ, пане-брате!
Колыбъ ты Соловья изъ разу не пизнавъ.»
Грыцкови дядько одвичавъ.
И ось воны дойшлы до гаю;
По гаеви усякый птахъ литае,
Щебече хто, хто свыще, хто гуде,
Ажъ округы луна ыде.

 
Небижъ.
 

 Ось-озьде Соловей! якый червоногрудый!
А дмется якъ, мабуть велыкый панъ!
Уже-то не зъ-проста въ іого такый жупанъ.

 
Дядько.
 

 Та годи, годи, Грыцку, буде
Ту погань Снигыра хвалыть!
Ся птыця не спива, а якъ усе щебече,
Вона въ гурти якъ небудь засвыстыть;
А бильше голову похнюпывшы межъ плечи,
Насупывшысь сыдыть.

 
Небижъ.
 

 Такъ цытьте-лышень, ось я заразъ угадаю
Я сучій сынъ, колы отце не винъ!
Увесь мовъ золотый, а крыльця чорни мае.

 
Дядько.
 

 Та будешь, Грыцку, сучій сынъ: