сративши останню міць, упала вдова й очі її вше на віки склепили ся.
Добрі люде якось допомогли Галї поховати матїр і стала Галя жити сама одна, самотненька у своїй хатцї на зеленій дуцї.
Прожила Галя такеньки цїлу зиму холодную, сидячи вечорами під скосяним віконечком, дивлячись на луку у снїговій пеленї, білій та гладенькій, без шляхів, без слїдів округи, окрім тієї стежечки, що походила сама Галя, ходячи на роботу.
Часом Галя заспіває пісеньку яку небудь, що переняла, роблячи з иншими веселими дївчатами в купі. Заспіває Галя пісеньку й довгенько співає, підперш втомленою рученькою свою самотненьку головоньку.
Часом їй здавало ся, що от хтось зазирнув у її віконце, от-от хтось прибіг мимо, от-от хтось стукнув — се або місяць вирина з хмари, або мороз вдарить. І Галя почала дожидати самотними вечорами, коли місяць зазірне у віконце, вітер пробіжить мимо хатки, або мороз постукає, і звикла дожидати сього і приймати, наче гостей порогих та любих.
І такеньки проминула уся зима, а за зимою весна прийшла теплая, сьвіжая, квітища. — Лука зазеленїла, груша зі зломленою верховиною біля хатки вбрала ся у ліству й почала тихенько шелестїти ранками, як ранковий вітрець повівав і зашумів гай по горах округи й
