Сторінка:Марко Вовчок. Девять братів і десята сестриця Галя. 1920.djvu/54

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

І хоч козак недодав, що він раденький, що підійшов до віконечка, тільки сеє ї без козацького слова вбачало ся. І Галя раденька.

Потому він оповістив, що він теж сирота, теж нема роду й плїмя, що він козак із далекого села Глибока, звуть його Михайло Нарада, (тут він спитав, як звуть дївчину і дївчина йому каже — Галею), що село його велике й богате, там дві церкви в їх, хати усе славнії, — скрізь у поспіль сади: село на горі, а попід горою той самий Днїпро шумить, що й по під Київом: що люде в їх усе хороші й дївчата штучно та гарно сорочки вишивають.

Галя слухала-слухала-слухала й пізненько вони розійшли ся. І Галя не заснула сїєї ночи, а просидїла до ранку під ківонечком і так їй істенко наче у снї снило ся велике біле село на горі, у зелених садах, дві церкви високі, з золотими хрестами, синїй Днїпро по під горою: снили ся люде тамечки з такими то вже принадними обличчями, що таких вона нїколи ще не стрічала: дївчата такі чепурнії та любії, що таких вона ще з роду не бачила. І наче весїнний тихий, пахучий вечір і далеке село снило ся їй без гомону, без галасу, хоч живе і нїчого не чутно було нїде — окрім, що било ся своє власне сердечко дуже.

Козак почав учащати що вечора і в їх вела ся мова й розмова трохи ще не до сьвітання. Галя вже знала, що козакова хата стоїть недалечко від церкви, з віконечок видко Днїпро й далеко гори округи й гаї, що у його сад величенький і має він теш пасїку.