Сторінка:Марко Вовчок. Кармелюк (Краків, 1940).pdf/20

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

І найшлися поміж людьми люди, що іздригалися на цей клич і зупинялися, чигаючи наче доброго спасення суду, несподіваного, жаданого визволення. Може, не один наймит гіркий, котрий, поганяючи чужу худобу та співаючи свою давню гірку пісню, що »немає гірше так нікому, як бурлаці молодому«, почувши Кармелеву пісню, мовкнув і повернувшись до хазяйської хати задуманий, і того вечора не чув лайки, не потурав ганьбі, не вважав на хліб йому відкраяний на вечерю; а на другий день робивсь немов хорий, немов до своєї роботи й служби негожий, а очі мав блискучі й ясні, й наче молодів і зацвітав цвітом.

Може, не один багач, почувши ту Кармелеву пісню, покидав співати теж свою недбалу та потішну і обертав свій погляд задивований у всі боки, і йшов оглядати свої вжитки усі й був прискорбен, як той колишній цнотливий багач, що усі його знають; може, теж вишукавсь не один і такий багач, що важкі скарби віджалував з легкою душею.

Коли хутко разом зник Кармель з дому, з села. Нема його день, нема другий, третій, нема його тиждень. Зник, як вода умила, нікому не кажучи нічого.

Стара мати сливе стратила розум з горенька та з жаху, з ляку, — ходить, шука його, наче голку, по всіх кутках і закуточках; дружина сидить у хаті немов з хреста знята, маленька дочка кличе: »Тату!« Питає: »Де тато?«

— Марусе! Що маємо робити? Як маємо бути? Де його шукати маємо? — пита стара Кармелиха молодої невістки.

А невістка одказує:

— Будемо його дожидати, мамо.