Сторінка:Марко Вовчок. Кармелюк (Краків, 1940).pdf/27

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

І знову пішли дні за днями й часи за часами. І щодня, щогодини розбійнича зграя в Чорному лісі прибільшалася, і щодня, щогодини багаті та вельможні люди гірш та гірш лякалися й тривожилися. І порішили вони так, чи інак, не жалуючи нічого, зловити отамана, і вирядили шукачів та слідців, та обіцяли велику їм платню й нагороду: »Щоби ви нам того отамана узяли«. Оце ж тії шукачі й слідці розброїлися скрізь купами, шукаючи та висліджуючи.

Проте час минав, а отамана все не примогли ще піймати. Не раз розбігалася чутка: »Зловили отамана!« — і цілі тичби людей збігалися на його дивитися, порушені причарством, недовірством, дивом, цікавістю, непевністю — аджеж чутка показувалася неправдива. Правда, що зловили десь у лісі чоловіка непевного, та це був якийсь бідолаха, що його вигнала на великий шлях нуждонька та бідонька, або й зовсім безвинний перехожий часом був схоплений. Чутка така теж розбігалася, що чарував усіх отаман, що очі одводив, доторкавсь серця; розбігалась чутка, що його голоса чути, його погляд стріти, а його краси бачити — ніхто в світі не приміг безпричасно та недбало: що багато шукачів і слідців його в руці держали вже, та пускали оманені, а потім уже довіку не були годилися на свою службу.

Та знаходяться у красному світі люди, що їх жадна краса не вчарує, жадна не омане — і от знайшлися такі на отамана й узялися його слідити та висліджувати безпочинно, безусипливо та як безодпочинно й безусипливо він утікав від них — удень, і вночі, і ввечорі, ранком, темними гаями, широкими полями, безкраїми степами, низькими долинами та лугами, високими горами…