Усіх одірвали від Кармеля, укинули його у візок и повезли шляхом, а все - все село знялося, наче рій, і гудучи дивилося услід, а за возиком поспібалася Кармелева дружина з дитинкою на руках. Стара мати не здужала пішки побратись; омліваючи раз-у-раз, вона дожидала, поки запрягли для неї коня парубки, порушені духом, доторкнуті до серця непевними руками.
І привезли Кармеля у велике місто в кайданах, і зачинили у камяну темну темницю. Багачі кричали: »Дождавсь Кармелюк! Отже й заплата Кармелюкові!« Вбогі люди потиху розмовляли. Молодиці й дівчата плакали, старі люди хрестилися, благаючи: »Помилуй, Боже милий!«
За Кармелем услід прийшла його дружина з дитинкою й привезли його стару неньку. Почали судити Кармеля і судили його чималий час.
Чи хто йшов тоді, чи хто їхав минаючи, — кожний бавив по всяку годину на пляцу проти німої зачиненої темниці стару, прибуту на останній своїй літній силі, що тут сиділа на великому камені та плакала; як хто до неї підійде, своє лихо розказувала, побиваючись; і молодую молодицю, що безмовно сиділа, наче стративши таки дощенту все добре та любе, як дощенту румянець з лиця в неї зник, а біля нї маленьку дівчинку. Ніколи не бачили, щоб ця дівчинка гралася, або пустувала, або опинилася на вулиці прилеглій і де, видко було, спродавалися ласощі й грашки, — ніколи. Смирнесенько коло молодиці сиділа ця дівчинка маленька, часом тихесенько щось питаючи в неї або до неї промовляючи, часом горнучись до старої, що її з плачем обнімала й пригортала слабими, недолугими руками. Вони сливе жили тутеньки проти темниці, — тут, на великому сірому ка-
