Сторінка:Марко Вовчок. Кармелюк (Краків, 1940).pdf/6

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

головонькою своєю наляже, а вже вдовольнить. Голод, холод, усяку біду й напасть він готовий приняти для іншого. Що більш виростав той хлопчик, то він кращав та лучшав, і оце він ріс-ріс і виріс, і як уступив він у вісімнадцятий рік, таким він зробився красенем невимовленим, невиписаним, хто його уперше стрічав, той стане перед ним й оніміє і потім ніколи вже не міг забути його обличчя красного. А мати — та зроду не примогла споглянути на його без усміху й без поцілунку. Жили вони сливе так само, як й усі люди на селі, — трохи заможній від одних, трохи вбогше від других.

Тільки разом скоїлось лихо, біда прийшла на молодого Кармеля: що день в Бога, що година у дні, Кармель усе смутніш та смутніш, а що за смуток такий, за ким і за чим — ніхто того не знає: ані мати, ані товариші, ні чужі люди.

Перше між товариством його голос чутніш од усіх, його сміх дзвінкіш од усіх, а тепер сміх його не розноситься і голос його ледви почуєш, та й його самого сливе що не видати стало, — хіба випадком стрінеться та зійдеться з товариством, блідий та мовчущий.

Що було ввечорі по роботі з товаришами походити, поговорити, то тепер він усе править кудинебудь од усіх заховатись — до гаю, або у поле, чи у степ далеко сам утікає.

Мати не прибере, що їй робити, як їй бути, зовсім стара ізнудилася. Вже як вона собі голову мутила й журила, чи не хоче він того, іншого, пятого, десятого, сотого — усього, що тільки б їй сила та воля йому дати, — ні, він нічого не жадає! Збоку дивували люди, що це таке з ним поробилося. Почали люди обслужати та розбирати