Сторінка:Марко Вовчок. Кармелюк (Краків, 1940).pdf/9

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

жалко їй стало своє дитя коханеє, що й голосу не найшлося слова вимовила до його. Мовчки й нишком-тихенько вона лежала й на його дивилася, а він дививсь у віконце, дививсь і заспівав…

Ой, йдуть дні за днями,
Часи за часами,
А я щастя не зазнаю,
Горе мені з вами!
 Нещасливим уродився,
 Нещасливим згину.
 Мене мати породила
 В нещасну годину.
І, здається, молодому
Нічого журитися.
А прийдеться молодому
З туги утопитися!
 Болить моя головонька,
 Оченьками мружу;
 Сам не знаю, не відаю.
 За чим же я тужу!
Вбогі люди! вбогі люди!
Скрізь вас, всюди бачу,
Як згадаю вашу муку,
Сам не раз заплачу.
 Весно моя, весняночко,
 Усім несеш дари,
 Тільки мені безщасному
 Жадної відради.
Скрізь дивляться тії очі,
Що меркнуть від муки,
Скрізь, усюди потомлені
Простягають руки.
 Ізза квіту пахучого,
 Як сонце злотиться,