Ма́ти вме́рла — я ще мале́сенькою була, до́бре й не запамята́ю. Тілько мині на́че сни́тця, що хита́въ мене́ хтось у коли́сці и співавъ надо мно́ю тихе́сенько.
Якъ похова́ли пані-ма́тку, ба́тько не хотівъ удру́ге ожени́тись. »Не бу́де вже надъ мою́ пе́ршу ми́лу«, було́ ка́же. »Коли́ Госпо́дь іі́ приня́въ, неха́й уже діточки́ господарю́ють!«
Ба́тько нашъ бувъ ду́же до́брий; жа́ловавъ насъ обо́хъ рівно, и бра́та й мене́. Жили́ ми при доста́тку, всёго було́ дово́лі; що́ було́ собі заду́маю, те й зроблю́: все мині вільно було́. Що яке́-то мое́ дівова́ннє було́ роскішне й весе́ле, то й згада́ть лю́бо! Неха́й мій ба́тенько царству́е!
Погуля́ла дівчи́ною ро́ківъ зо́ три; сва́тають мене́. Я все не хо́чу, а ба́тько не си́луе, хоть тамъ які були́ й бага́ті, и пи́шні женихи́. Ажъ ось по-
1
