Сторінка:Марко Черемшина. Верховина і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

їмость — так за мною пропадає, що сам мене розбирає, сам суконку розпинає і сам роззуває. Та й не заснув би, доки я його на грудях не заколишу.

— Та й мій Вальорко інакше не засне, доки зі мною не напеститься, а нераз і в ночі мене будить. А такий для мене добрий, що навіть мої гадки відгадує. Дотогід то робив слідство у тім арешті на подвірю, де тепер у нас стайня. Приведуть нераз тих арештантів, чи націоналістів, чи комуністів та й у тім арешті коло них упрівають, аби від них дознатися правди. То такі звідти били у хатні вікна зойки та стогнання, що вікна дрижали, а мій малий Юзьо в колисці будився і плакав. Гей, чоловіче, думаю собі — таже я оглухну від тих криків, а дитина виплаче собі очі за пустих бандитів! А він мені нічого не каже, — лиш я дивлюся на другий день, а за хатою робітники мурують з плит глибоку пивницю. Питаюся його, нащо йому такої камінної та глибокої півниці, — а він усміхається та й більше нічого не каже. Минає тиждень, а зойків не чути, гейби тоті бандити поніміли, чи тим опришкам рот заціпило, а він заходиться від сміху і розповідає, що арешт переніс вже у пивницю і хочби там стріляв і з гармати — то ніхто цього не почує. Так мені мій Вальорко з лиця читати уміє!

— Я також гріх мала би, коли б на свого Яся нарікала. От як я свого Владзя мала, то він мені аж з міста привіз доктора і мо-

19