ти, поки не пересидить у нас пів року. І то є держава, що не має права продати свобідного мурина, коли схоче.
Називаю ”державою“, а вона мусить чекати шість місяцїв, нїм зможе придержати такого голопятника в білій сорочцї!
Говорив так батько і говорив, вештаючи ся по кімнатї, але що ноги, що раз йому дуже холїтали ся і упав коміть головою в кадку з маринованим мясом. Дуже потовк ся, тож проклинав то мурина, то державу, а вкінци й кадку, що її копнув так, що аж задуднїла. На нещастє копнув тим чоботом, що з него заглядали два пальцї. Ех, як зачав проклинати, як зачав виговорювати! Говорив опісля сам, що так легко нїколи не плили йому слова з рота. Був у нас якийсь волоцюга, що був славний з проклонів, батько говорив, що того дня його перейшов. Може, але я думаю, що се лиш хвальба.
По вечері хопив знов за фляшку, говорячи, що в нїй є горівки тілько, що можна нею упити ся два рази. Здавало ся менї, що за годину буде ”готов“, а я тодї або вкраду ключ або виріжу отвір. Пив й попивав, поки не упав на мерву. Та дарма, сильно не заснув, але дрімав неспокійно, зойкав, стогнав, видав ся на всї боки. Змучений ожиданєм, заснув я твердо, лишаючи свічку незапалену. Чи довго я спав — не знаю; нараз зірвав ся я на ноги, бо почув якийсь страшний вереск. Дивлю ся, аж ту батько, цїлком без памяти, кидається по хатї і кричить: ”вужі, вужі!“ Привиджувало ся, що має їх на ногах, старав ся їх скинути і верещав, що оден укусив його в твар. Однак я не бачив жадного вужа. Опісля знов зачав бігати довкола кімнати і кричати: ”Скниь, стягни його! Укусив мене в карк!“ Нїколи не бачив я у чоловіка таких страшних очий, як тодї у батька. Небавом змучив ся і упав задиханий на землю; але місто лежати спокійно, копав ногами, бив кулаками, качав ся по земли і кричав, що чорт його ловить.
Якийсь час лежав спокійно і стогнав. За хвилю замовк цїлковито, чути було лиш, як вили вовки в лїсї і пугали сови: се переймало мене ляком.
Коротко опісля підвів ся батько на лїктї і прислухував ся чомусь:
— Гоооп! гоооп… гоооп… Мерці йдуть… Гоооп… гоооп… гоооп… йдуть по мене… Та я… не піду. Гууу! прийшли… Вже є ту… Не рухати мене… Беріть собі свої руки… бо зимні… Пустїть… Аааа! Пустїть мене бідного…
Лїз рачки, і просив, щоб пустили; опісля завинув голову в рядно,
