Цю сторінку схвалено
— 63 —
Стала всміхати ся до зеркала. Ще трошки, ще трошки, е: краса вертає назад. Очи ще червоні, вії збили ся в кілька купок, але обличє яснїє, як і перше яснїло. Ой, а дуже би було не гарно, як би так через ненастанну журу прибрало лице такий перекривлений вигляд. Ще раз усміхнути ся, ще раз.
Надійшов Дорожинський і розсміяв ся: “А що? вже прояснило ся, вже погода?”
Вона злобно поглянула на него:
“Ти гадаєш, що я така дурна, аби через твої примхи тратити здоровлє? Тобі би хотїло ся сего, але не діждеш” — сказала й сїла фартушок направляти с таким поспіхом, наче би стояв хтось над нею с сокирою й погрозою: кінчи зараз, а нї, то голову відотну.
