Сторінка:Масляк Володимир. Аристократи. 1896.pdf/22

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

високу, худощаву стать о. Мелїтона, єг0-ж нїхто не називав інакше, як „громадським татунем“. „Поїхати до татуня“ значило поїхати до єго дому, і зазнати там що найменше пів доби теплого щиро-руського гостюваня. А бути у него в гостях значило, за багато заставленим столом провести чимало хвиль при жартах та безжурній веселости.

Своєї ріднї у о. Мелїтона не було. За те численна родина єго жінки була предметом єго запопадливости; він у неї славив ся наче другим патриярхом, бо вона радо линула до него по пораду і поміч, а о. Мелїтон так звик до того, що вже нїколи нї одного нї другого відказувати не сьмів.

Нинї однак о. Мелїтон не був в гуморі. Ранїшна подїя так єго загнївила, що навіть принада сего улюбленого кутика в гаю якось не була в силї прогнати уcїх хмар з єго лиця. Усївши на ступнях каплички, вийняв о. Мелїтон здоровий капчук з кишенї, відтак спорядивши протичкою ножика люльку, поклав до неї сьвіжого тютюну, підкрутив цибух, а добувши з кишенї камізельки кремінця і губки, тим-же самим ножиком викресав огню, і поклавши розжеврілу кришку чиру на люльцї, став єї розкурювати. Легкий димок запашного тютюну лучив ся з сьвіжою вонею лїса. О. Мелїтон стали відчувати полекшу на нервах, а для більшої вигоди розпростерли обі ноги, на праву руку сперли голову, лївою справили бриль від сонця і полинули якоюсь тихою думкою Бог зна куди. Не чули, що стежка ведуча через гай, стала гомонїти прискореним тупотом. За хвильку виринула з гущавини цїкава, кучерява головка, а за нею сиві оченята, здорове, румяне личко, тай cїра підперезана сорочина малого хлопяти. Був се звичайний „Dominus Нusakiewicz“ або по нашому пастушок від гусий, що роззявивши ротик вже мав щось сказати, як о. Мелїтон звернули ся в ту сторону і, по бачивши хлопчину, кликнули:

— Domine Нusakiewicz! quid est? чого хочеш?

Мали бо о. Мелїтон ще одну сьмішну привичку, що в добрім розположеню любили глаголати на всїх язиках. Латина підпомагала нїмеччину, нїмеччина споріднювала ся з польщиною, польщина закривала ся русчиною, а деколи мова о. Мелїтона завершувала ся грецьким або церковним зворотом. Все те разом зливало ся в цїкаву сумішку зворотів, арґументів, а було одною з головних прикмет сего чоловіка. Він