Сторінка:Масляк Володимир. Аристократи. 1896.pdf/23

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

був сьвящеником-унїятом, тому, як сам казав, не цурав ся латини. Фірмана називав „magistr-oм equorum“, гуменного кликав „economus parochialis“, паламар звав ся з грецька „προφιλε εχλπας“, а кожда дївка до домашної прислуги носила назву „ancilla vaccensis“, бо вже-ж на попівстві кожда дївка мусїла більше ходити коло коров, нїж послугувати в покоях. Гнївав ся о. Мелїтон з засади по нїмецьки, а уживанє все однаких термінів вбило ся так в голови пан-отцевого окруженя, що і прислуга і більша часть парохіян розуміла добре сю термінольоґію.

— Du Bengel einer — чого хочеш? — спитали о. Мелїтон добродушно господина Гусакевича.

— Мене пiслав порпілякс [таке бідний Гусакевич переробив з профілякса] сказати, сцо гостї приїхали.

— Які гостї?

— Я не бацив. А казали, сцо якісь їмость і паниц.

О. Мелїтон підняли ся з свого місця, потягнули зо два рази люльку, видули з неї попіл і пішли скорою ходою домів. Розбирали в думцї, хто-би се міг бути; думали, що може найстарша дочка з сином, але поки що не могли відгадати. Минувши гайок і пасїку, ввійшли другим входом до своєї канцеляриї і, скинувши з себе балахон, бо так називали довгу загортку з cїрого полотна, закликали „vestibularium“ сиріч покоєвця Дмитра і велїли собі подати чорний сурдут.

— Хто приїхав?

— Не знати, прошу єґомостя: чужа їмость з паничем, похожим на молодого єґомостя.

— Та де-ж вони?

— Вже з їмостею в сьвітлицї чекають на єґомостя, бо їмость велїли подавати обід.

Загорнувши ся і підчесавши пальцями волосє, перейшли о. Мелїтон через спальню жінки і гостинну, а звідси в сьвітлицю. В сьвітлицї на почеснім місци широкої канапи сидїла старша худощава женщина, уся в чорнім платю. Правобіч круглого стола сидїв молодий богослов, а лївобіч як раз против гостя сидїла їмость Мелїтонова.

— Слихом слихати, видом видати! — обізвав ся о. Мелїтон до гостий своїх, коли вони як раз подали ся витати господаря дому.