сьвіжої страви. О. Мелїтон поки що виняв з шафки здорову флящину вина.
— Небіженьку, обпив ся ти чимало води за житєчка свого! Тепер вином тебе підливати мем, — сказав Мелїтон, звертаючись з тим словом до щупака.
Поналивавши до чарок, відізвав ся:
— За ваше здоровлє, панї-сестро, за вашого сина здоровлє! А води не пийте, бо бравий чоловік навіть в чоботях води не любить.
— Спасибіг, спасибіг! — дякувала панї, Мария розсьміявшись весело, а панї Ганна придала від себе: „На щасливе весїлє!“
Син поглянув значучо в лице матери, а мати глянула на сина і якось укліннїйше ще стали дякувати господарям за їх щиру гостину. Сиєста протягнула ся доволї. Балакали і наговорити ся не могли. Тосеви аж лице пашіло і від горяча і від кількох чарок вина. Він видно рад був може звернути на справу, щ́о може задля неї сюди приїхав, але о. Мелїтон все розпитував жінчину сестру про часи давнїйші і балакав про теперішні умови житя. Тося поки що не займав питанями: те він лишив собі на пізнїйше.
Вже добре було з полудня, як господар з жінкою перевели гостий своїх з столової на веранду. Вид з неї не був поганїйший від виду із збочи за лїском.
— Ах! як гарно! як гарно тутка? — стала панї Мария розхвалювати сю сторону, що дуже хорошою картиною широкого виду стелила ся перед їх очима.
— Справдї гарно! — чудував ся і Тосьо.
— Отсе не семінарські мури! Вуйко певно люблять свою оселю.
— Се ще нїчого. Ходи зі мною! Побачиш другий бік єї, — і, подавши Тосеви тютюну на папіроску, взяв єго вести до свого улюбленого гаю, щоби там відотхнути після смачного обіду. Жінки лишили ся на верандї, розказуючи собі свої жіночі справи.
|
|
Вже сонце половиною лиця свого сховало ся за гаї і гори, вже єго золотисті промінї послїдними поцїлуями несли сердечне добраніч матїнцї землици, вже скрізь по виднїючих
