На небі стояла повня в цїлім виду своєї чистоти, а на земли чути було теплі відпари липневої ночи. Ясно було як в день. Як то кажуть, можна було при яснім сьвітлї місяця і голки позбирати, а те сьвітло цїлими снопами сунуло на матїнку землю, пестило ся з гілєм деревини, совгало ся по дахах і стріхах, відбивало ся об кришталеві вікна камениць, пило росу нічну, що́ просто капала, як легенький дощик з листя дерев і з зїльників. У тім сьвітлї чути було на скрізь сю маґнетичну силу якогось дивного чару. По спецї лїтного дня наче все віджило під промінями повновидого; люди дихали свобіднїйше, цьвіт простував свою корону, земля видихувала жар, а втягала в себе, наче губка воду, сей нічний холод.
До сего сьвітла поблискували бундючно чорні доми і віллї, церкви і костели, старий замок Сїнявських, і гарний ратуш найгарнїйшого на все Поділє міста Бережан. Ратушний годинник видзвонив поважно годину 10-ту, на східно-північнім розї ратуша задзвенїв голос маґістратського дзвінка, що покликував на службу нічну варту. Місто повинно було спочати, але нинї якось собі нїхто з гомону „Lumpenglocke“ нїчого не робив. Майже по всїх каменицях в ринку вікна поверхові були поотвирані. В багатьох видно було сьвітло сальонових лямп. На верандї найбільшої в містї торговлї Мерля сидїло чимало гостий, попиваючи хто вино, а хто пиво: на верандї цукорнї сидїли і спорили гуртом панї, панночки поруч з мужчинами, а заїдаючи морожене сьміяли ся і забавляли ся весело. По ринку снували ся поважні бекеші єврейські, стояли купками міщани, а поміж всїма шибала собою молодїж, і то шкільна, ґімназияльна.
