сила. Єму не лиш пан-отцем, але педаґоґом і патриотом треба бути, а як чутка про вас іде, — сказав Тосьо, підлещуючи троха старому, — ви певно такі.
— О, тверді ваші услівя, мої паничі молоденькі. Але чекай: поживем, побачимо.
— Певно, побачимо. О, якби я хотїв вже тої хвилї діждати ся, коли буду міг зачати свою роботу і нею тудою прямувати, щоб по лїтах моєї працї нїхто про мого прихожанина не міг так сказати, як той адвокат, що про него я розповідав вам. Вуйку, менї до нинї серце крає ся на згадку сеї пригоди, а щиро жалував я своїх товаришів, що вони чи одну хвилю марнували на устроюванє хочби семінарських „Серафінок“ забуваючи, що дїтям Руси тілько вчити ся і вчити ся треба, бо тілько таким робом роздобуде ся „для своєї хати і сили і волї…“
О. Мелїтон не відповів на се нїчого. Він може і відчув той жар молодечий в грудях молодого чоловіка, він не міг не признати єму правди. Будь що будь і він сам, пригадавши собі часи свого побуту в мурах семінаря, відчув, що за весь той час учили єго, правда, і герменевтики, і халдеїки, і асирики і Бог зна чого не вчили, але не показували єму тої мети, що так ясно сьвітила в очах представника молодшого поколїня. Коли-ж сам мав троха більше любови до простолюдина, сего він певно там не набрав ся. Він тямив, що і єго батько робив панщину і відбирав панські побої, — він знав, що нарід зпід тої стріхи, що зпід неї він сам вийшов, був бідною, найбіднїйшою верствою народної суспільности.
— Так, вуйку, — зачав знов Тосьо, — ви бажаєте, щоб я пішов по „лїствици преувеличеного чина“, нї — годї. Там, вуйку, аристократи, а радше аристократи фальшиві. Небіщик митрополїт був найлїшшим їх представником. Був паном, вельможою, бо був найпершим владикою, але не руським. Руси не любив, бо хто так гордим був, що аж на своїх „собратий“ накидав ся неповинно мокрим рядном, сей не мав нї крихти руського духа, нї серця в своїй груди.
— Судиш остро, але факти?
— Охотно розкажу. Уявіть собі, вуйку, старенького, сивоволосого сьвященика „antiquae educationis“, що від хвилї висьвяченя не був нї у Львові, нї у сьв. Юра звиш 50 лїт…
— Ну, що-ж дальше?