Сторінка:Масляк Володимир. Аристократи. 1896.pdf/39

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

За тими словами згасив о. Мелїтон лямпу, поправив ще подушку, приляг єї правою стороною своєї почесної особи і незабаром захропів всею силою своєї здорової груди...

 

4.

Проїхавши ще півтора милї з села Т. на полудне, лишивши цїлий ряд подільських горбів, горбиків і ярів, ставало ся нагло над великанською прогалиною, глубоченним яром і видїло ся нараз в низу, в сподї того яру широку, розкішну ленту Жовтих Вод або нашого Днїстра. На мою гадку не знаю, чи є друга ріка на нашій Руси, щоби понад нею стелило ся тілько справдїшної краси, тілько величних краєвидів прегарної, прехорошої природи. В середущім бігу своїм впливає Днїстер під Нижневом в той славний яр, що дном своїм низший о кількасот стіп чим єго вершки, справдї романтичними краєвидами і дуже буйною ростинностию хіба так чарує око туриста, як берегами своїми ріка Рось на Українї. І тепло в тім ярі на причуд. Від Чорного, козацького моря дишуть безнастанно ті теплі чорноморські вітри, ріка сама видихує з себе тілько пари, що в тих двох услівях фльора днїстрова може найбуйнїйша в цїлій середній Европі. Розкішним листком нашого звичайного оріха закриєш собі від сонця цїле лице мов брилем, а який той листок нїжний, яка єго вдача, такий він як і вся деревина і кожда ростина над берегами грімучого Днїстра, люблений плеканець тутешного підсоня. З яру звисають величезні скали червоного подільського каменя, найчастїйше покриті густим лїсом або гордо задивлені в филї свого вічно пливучого суcїда... Понад самі береги — безконечні гаї лозини, вільшини та івги, при дрібних притоках, що бистрі свої води несуть серед шуму і гуку до материнської ріки, тарахкотять млини та лотоки, по зеркалї золотистих филь днїстрових, по верху тихих глубин єго шибають, мов великі чайки, човна, тратви, пороми, шуланди або пливуть поважно сплави та ґаляри з ріжним людським добром, — а все тото весняною або лїтною порою о Іванї відбуває ся, серед відгомону одного великанського хору мілїонів соловеїв, що їх тутка так повно, як капель роси ранком о сходї сонця. Верхом ярів і понад притоками стоять гарні, розкішні села. Ті, що́ над притоками, отже близше берегів,