— А про що, вуйку?
— Ну, так на „vagans“. Знаєш за моїх часів то ми чираз виховзували ся, коли лиш кому треба було. Вигадок найшло ся доволї під рукою. Як не дїло до кравця, то до шевця, і все під тою покривкою ішло ся чираз на „Grünes“, ну, бо й годї було все в семінарських мурах сидїти.
— Я не знав, що вуйко про „Grünes“ питають. Бувало й таке. Мої товариші знали ріжні дороги, щоби видістати ся на сьвіт.
— Ріжні не ріжні, бо все треба було через фірту.
— Не конче. Підлестивши ся „варисї“ можна було через єї хату, а відтак через вікно на третє подвірє, а звідси кухонною фірткою на Сикстуську улицю.
— Добре, а ще куди?
— Часом „Наusmeistr-ови“ куку в руку, то знов він пустив своїм вікном на город, а тут вже в однім місци були такі рухливі штахети, що лиш підсунеш в гору, переставиш ногу одну, другу і вже на сьвітї.
— І се добре ? А ще як?
— Був ще і третий спосіб, але сего уживано лишень на злучай громадних експедиций.
— Для мене річ нова. Розкажи!
— Звичайно роблять так питомцї четвертого року і лиш тогдї, як єсть який баль руський...
— Якже робили ?
— Цїлком просто. Службі і сторожам давало ся добрий, нетямущий трактамент, фіртиянови на спанє зо три або з чотири леви, а старшину замикало ся в добровільний арешт.
— Якже замикалисьте їх ? На ключ?
— Нї. Третий рік все іде на руку четвертому. От сих мясниць був баль в „Народнім Домі“, то ми так ходили.
— І ти, eminens candidatus theologiae, — се-ж хіба не може бути!
— Було й так. Старшина на баль піти не позволить, але в своїй людяности улекшує питомцям пекучу для них справу, бо тогдї навіть за „гусака“ не гнїває ся.
— То ви „гусака“ творите?
— А вже-ж. Третий рік дає в дві години по вечери знак. Оба роки молодші маскують ся, перебираючись, кому як попало. Сьвітло по коритарях тасне, лиш кількох замаско-
