Перейти до вмісту

Сторінка:Масляк Володимир. Аристократи. 1896.pdf/5

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Цитьте, цитьте! вже мабуть конець, — кликнув молодий вуса́ч, показуючи рукою на осьвітлені вікна в ратуши. На тих вікнах відзначували ся повним рухом тїни осіб, за хвилю слуга ґімназияльний відчинив вікно, і се був певний знак, що вже по екзаменї. Нараз головною брамою виріс наче зпід землї шпалїр. У перших єго рядах видно було самі молоді лиця. Се молодїж ґімназияльна, незавзивана, некликана, робила почесну улицю для своїх найстарших товаришів. І чи зпід одного молоденького серця летїла в сю хвилю задушевна думка гень в гору до того синього неба, до тих зір, що́ сьвітили брилянтовим цьвяхованєм престолу Всевишнього: „Боже! Боже! коби-ж то і менї перейти вже такою улицею!“

В сїнях заблимало крізь щілини воріт сьвітло і почули ся кроки і голоси. Скрипнула засува, розступили ся крила воріт і цїлий гурт людий подав ся звідси в улицю. Шапки і капелюхи подали ся в низ. На чолї гурту ступав високий, сивобородий, худощавий інспектор, а в слїд за ним ішли учителї, а за ними шістьох товаришів шкільної лавки, що́ по дванайцятьлїтній плавбі по просторах науки шкільної що лише перебрали ся щасливо через свою Сциллю і випливали на шлях нового житя, нової доби, осїненої заздалегідь промінями більшої свободи і дальше сягаючих цїлий.

— А-ди, а-ди! се він, він! — так тими словами звертав хтось увагу свого сусїда на особу інспектора.

Осьмий раз вже нинї переходив він через таку улицю і звертав собою увагу, бо-ж за тих вісїм днїв був паном долї тількох кандидатів, та ще і з иньших зглядів займав він собою увагу горожан і публики. Всї знали, що се Евзебій Черкавський, Русин родом, а тогдї ще в передпослїдній добі послїдної еволюциї своїх ідей і послїдної зміни своїх пересьвідчень, бюрократ по вимогам австрийського правительства, тим самим пострах для всїх учителїв і молодїжи.

Найстрогійші екзамена переводячи з кандидатами ставив питаня зі всїх предметів, навіть з богочестия, а вже-ж найстрашнїйшим і невмолимим бував для своїх земляків. Душа пізнїйшого прозелїта чужої не-руської справи вже віддавна не злюбила гнїзда, що з него сам вилетїв лишень амбітним кариєровичем.

Повільною ходою, як пристало на вчених мужів науки, перейшла улицею цїла комісия, відповідаючи легким похиле-