нєм голов на поклін зібраної публики. За плечима достойника навіть і учителям видно прибуло більше гордости, бо чогось не так привітно здоровкались, і з їх уст нї одно не упало слово до тої молодїжи, що́ до них так близько в зносинах своїх з ними стояла. В належнім віддаленю за комісиєю ступали матуристи. Якже порівняли ся з серединою улицї, публика, що́ комісию перепустила в мирі, не стерпіла і давай як стій кинула ся витати і допитувати:
— А що там?
— А як?
— Здали?
— А вже-ж!
— Гаразд! Славно! — і нуже по вимінї перших питань і ляконїчних відповідий давай тиснути ся, цїлувати, та складати бажаня… Весь гурт змішав ся, склубив ся в одно кодло. Дехто тверезїйший кликав: — „Громада, пождїть, та-ж подусите їх! Пустїть, нехай вийдуть свобідно!“ — Не помагало. Перші прояви чутя мусїли виплисти по свому, поки довкола не прорідшало, не зробило ся на стілько місця, що матуристи могли справдї свобіднїйше відотхнути. Аж тогдї до їх купки зближила ся судорожно похилена стать жіноча. Очима шукала вона лишень одного, побачила і знов втратила з очий серед заклубившого ся гурту і аж побачила вдруге, та тим раднїйше, що єго очи певно і єї шукали.
— Тосю! синоньку, ось я жду на тебе!
— Матїнко сердечна, от на гаразд і добро благословила… все добре! — і так перед лицем зібраного народу кинули ся вони до себе. Вона, мати, і він, син один у неї, одна надїя старих лїт липнули до себе, бо він, припавши до неї, розцїловував єї костисті, спрацьовані руки, вона-ж, обнявши єго правою, тулила до себе цїлком так, як журлива курочка пригортає крилом своє цїпеня, що́, налякавши ся чогось, чим скорше біжить до матери і шукає захисту під єї теплим крилом. Дивило ся на сю яву чимало очий. Чи один з тих молодих людий рад-би був саме так припасти до грудий матери та батька, у кого вони були ще. Якийсь здоровий парень з перекривленим на ухо брилем дивив ся й собі і в ту хвилю почув найперше якусь нудь коло серця, щось задавило єго в горлї, щось прислонило єго очи. Щоби не показати
