нам місточка, бо треба було своїми силами промощувати дорогу до житя тій дитинї, що́ була для неї згадкою минувшости, а запорукою лїт будучих. Маєтку не було. Треба було тяжкої працї, щоби роздобути кусень хлїба. Голка і догляданє, харчованє людських дїтий — се були умови єї теперішного житя. І рік за роком сходив нераз серед чорного смутку і жури про завтрішний день, умивав ся гіркими сльозами з жалю за повялими і негаразд розцвилими рожами збурханих надїй.
Мария в тім невсипущім трудї нидїла, нахиляючись до землї, хоть вікови єї ще рано до того було. Тосьо був одинокою втїхою серед тих смутків і серед тої боротьби о хлїб насущний. На єго головцї спочивала єї надїя, єї велика материнська любов обнимала лишень єго і Того Всевишнього, що до него звертала ся тепер з вірою у двоє сильнїйшою і горячійшою. І з того часу все в ту саму годину, слота чи погода, мали бережанські підгородяни нагоду видїти чорну стать жіночу, як вона виходила ранком з хати, що в нїй коморувала, як тихою ходою ішла до божого дому і як тут уподобавши собі місце перед образом Богоматери горячо молила ся вже-ж лишень о потїху з свого сина.
І не загинула у тій боротьбі. Тосьо учив ся добре, за кілька років став єї підмогою, бо був взірцем молодїжи, вчив других, а нагороду за свій труд складав до маминої калитки. Нинї велика часть єї надїї сповнила ся. Тосьо скінчив ґімназию з поступом відличним; щаслива мати йшла знов корити ся перед Пречистою, а вже-ж і благати єї про дальшу поміч. Ішла як звичайно; тиха і сумирна здоровкала ся з прохожими, лишень що на лици єї яснїв якийсь промінь солодкої радости, бо одну часть свого обовязку супроти волї покійника і своєї дитини сповнила гідно і по геройськи.
А поки що Тосьо спав, бо тяжка утома цїлорічної працї звялила єго сили, і перший раз не збудив ся він з зоріючим ранком. Єму крізь сон снували ся перед очима вражіня пережитих недавно днїв. Єму снило ся, що враз з товаришами ішов він в якусь далеку, дуже далеку вандрівку. Кременистим шляхом добивав ся до якоїсь мети, а та мета була застромлена на скелї, сягаючій неба. Вже, вже доходив він до вершин, вже простирав руки, щоби ймитись за шпиль своєї мети, як зза стїни вилїз грізний сфінкс з лицем інспектора
