Початок грошового господарювання на Вкраїні знову відзначився численними повстаннями на Вкраїні західній. Так, при кінці XV ст. сталося повстання селян, міщан і дрібних бояр на Поділлі та в Галичині; повстання це тягнулося більш як десяток літ. В XVI ст. відбулися знову дрібні вибухи селян та міщан на східній Україні, а одночасно з цим скрізь пішла масова втеча на схід, в безлюдні степи; втікали селяни та міщани, що підпадали під панщину та поневолення шляхетського господарювання.
XVII століття почалося серед постійних повстань сільського та міського населення проти самовлади великих землевласників; керує ними козацтво, що склалося на східніх окраїнах українських земель. Повстання ці обертаються в решті, в часи Хмельницького, в загальну міщансько-козацьку революцію; ця революція домагалася витворення на Вкраїні козацько-сословного укладу та визволення міст од шляхетського ярма.
Але побідна революція Хмельницького, яку властиво винесла на своїх плечах селянська стихія, замість шляхтича посадила на спину кріпака козацьку старшину. Це спричинилося на Подніпрянщині до нових різких суперечок і приневолило козацьку старшину шукати виходу із них в московскій зверності; инші землі — с. т. західна Україна підпали знову під Польщу.
Повстанська стихія, однак, не втихає, а йде далі, то сильнішими, то слабіщими вибухами. Демократично-буржуазне Запоріжжя направляє ці вибухи проти панів на західній Україні та проти козацької старшини на козацькій території, бо козацька старшина намагалася відновити ту саму панщину, яку запровадила шляхта. Разом із тим відбувається боротьба поміж самою старшиною за гетьманство та за старшинські посади. Гетьманщина ділиться на Лівобережну та Правобережну. Гетмани переганяють населення з одного берега на другий і палять збунтовані села, як напр. Самойлович та Дорошенко.
Після невдачного повстання Мазепи в 1709 році, що було направлено проти московської зверхности, Лівобережна Вкраїна остаточно підпадає під зверхність Москви, а Правобережна під зверхність Польщі. Але повстанська стихія не
