федералізму Прудона. Не позбувшися національної платформи, він не засвоїв марксистської діялектики та й сам не склав якоїсь політичної теорії.
На 70-ті роки припадає перший початок спроб робітничих організацій на Вкраїні. В цей час пролетаріят уже був численний і освідомлений настільки, що відчував потребу свого об'єднання. Правда, спроба Драгоманова утворити робітничу партію не вдалася. Але все-таки в 1875 році в Одесі заходами Желябова, Карпенка та Заславського вже існувала „Південно-російська робітнича спілка“. Ця спілка стояла ще на роздоріжжі між народництвом та марксизмом. Сила її була однак в тому, що це була перша робітнича організація взагалі в Росії, що об'єднувала робітників для боротьби з економичним та політичним сучасним порядком і для пропаганди ідеї визволення робітників з-під гніту капіталу та привілейованих класів. Такі самі спілки повстають у 1880 році в Київі, Ростові, Харкові й Таганрозі. З початку мало не всі вони стають на народницьку платформу.
80-ті роки почалися серед терору народовольців, що закінчився замахом на Олександра II в 1881 році, а разом із тим розгромом Народньої Волі. На Вкраїні тепер терор на якийсь час притихає разом із тим як затихли бурхливі селянські заворушення 1880-1881 років. Заворушення ті особливо сильні були на Правобережжі, де вони вибухали на грунті безземелля селян і тяжких умов лихви та аренди поміщицької землі. Цими заворушеннями було знищено кілька десятків поміщицьких экономій. В наслідок такого становища було створено Селянський Банок. Але безземельним цей банок жодної помочи не дав, а тільки поміг розвиватися глитаям.
Пролетаризація села відбувається безупинно і що-раз швидшим кроком. Промисловий капіталізм та індустріялізація аграрного капіталу навіч росте на Вкраїні, коштом
