Ради та до Берестейського миру; були й ліквідаторські настрої, що вважали революцію на Вкраїні за скінчену, та пропонували перейти до згоди з Центральною Радою. Ліва ж течія (бухаринці) пропонувала навіть не визнавати договору, зложеного Радянською Росією з німцями в Бересті.
Побідником вийшла все-таки середня течія що визнавала за неминуче, щоб рядянське правительство взяло на себе виконання договору між Центральною Радою й німцями, при умові, що німці визнають радянську владу та відмовляться від окупації Вкраїни. На випадок незгоди німців на ці умови, повинно було продовжувати оружну боротьбу з ними.
Але німці й слухати не хотіли та йшли далі. Вони взяли Олександрівськ і підійшли до Катеринослава та Харкова. ЦВК переїхав тоді до Таганрогу, а Катеринослава та Харків майже без бою було занято німцями. Криворіжсько-Донецька округа знову проголосила себе окремою республікою і на власну руку, під командою Рухимовича, боролася проти німців, даремно домагаючись перемир'я.
В Таганрозі, з початку квітня, дідбулася нарада большовиків, що мала вирішити що далі робити. В цій нараді брали участь і російські ліві есери та вкраїнські ліві незалежники, що під приводом Медведіва (перший голова ЦИКУК), Буценка, Врублевського, Слинька й Коробчука мали вже значні свої групи на лівобережжі: в Харкові, Катеринославі, Донбасі та на Полтавщині. Праві незалежні з Правобережжя, на чолі з Мазуренком та Драгомирецьким залищилися при Центральній Раді разом із есдеками-автономістами а винятком де-яких як, напр. Б. Касьяненко (Ларик) та Неронович, убитий Шаповалом під Полтавою, що об'єдналися з лівими незалежними ще до виходу Ц. Ради з Київа.
Таганрогська нарада була ще бурхливіша за Катеринославську — російські ліві ес-ери пробували навіть зробити державний переворот та взяти владу до своїх рук. Після довгих суперечок нарада рішила виділити із складу Радянського Правительства Повстанчий Секретаріят у складі Пятакова, Бубнова, Затонського, Скрипника та Врублевського, та чотирьох лівих есерів: Мстиславського, Терлецького,
