Сіверо-Одоєвського та Симушкина. Повстанча дев'ятка повинна була заправляти повстаннями проти німців, що до них другий Маніфест Ц.В.К. закликав усе населення України. Спори йшла за таке питання: коли стали обміровувати дальшу тактику що до повстання на Вкраїни, то виявилося росходження поміж Катеринославською та Київською групою. Катеринославці в особі Квірінга та Епштейна стояли на свойому попередньому (Катеринославському) погляді ліквідаторському; вони думали революція на Україні на цей раз скінчилася і тому, замість підготовки безпосереднього оружного повстання, пропонували обмежитися поки-що партійною та професійною організаційною роботою. Перевагу, одначе, взяв київський погляд і більшістю голосів було принято резолюцію Скрипника про підготовку оружного повстання.
Між иншим на фракційному засіданні большовиків, що його було названо Таганрогською партійною конференцією; вирішено було справи партійного будівництва. Головний Комітет Соціял-Демократії Вкраїни тих завдань, що їх на нього було покладено, не виконав, та власне, й не міг виконати. Тому на конференції було вирішено покласти нові основи парторганізації большовиків України. П'ятаков, Затонський і Скрипник пропонували організувати окрему Вкраїнську Комуністичну Партію, як автономну часть РКП; Катеринославці вважали це за націоналістичний уклон. Більшістю голосів — 35 проти 28 — було все-таки вирішено організувати окрему партію на Вкраїні. Але як тільки діло дійшло до приняття назви цієї партії, так знову повстали суперечки. Катеринославці пропонували таку назву: „Російська Комуністична Партія большовиків на Вкраїні“, Шахрай та Лапчинський — „Українська Комуністична Партія“; голосуванням принято однак пропозицію Затонського, Пятакова та Скрипника: „Комуністична Партія большовиків України“. Одночасно було обрано Оргбюро в складі 7 чоловік, з них П'ятаков — голова, Скрипник — секретар. Бюро мало завдання скласти статут і програм партії та скликати всеукраїнський партійний з'їзд для затвердження цього статуту і програму.
В цей час у Київі, як і инших частях України, розгосподарювалися, як у себе вдома німці, під командою Ейхгорна.
