метою знайти спільну платформу; але найти її не можна було. Не було її знайдено й на міському засіданні 16 січня, коли ліві бундовці та незалежні с.-д. меншовики-інтернаціоналісти та ліві об'єднанці пробували зблизитися з большовиками, організуючи незалежну соціял-демократичну партію України. Але київський окружний комітет КПУ стояв твердо на своїй постанові від 19 січня — не входити в ніякі переговори з Директорією і провадити „непримирёну боротьбу проти кулацько-офіцерської влади Директорії“. І ця політика показалася правильною відносно фальшивої Директорії, що її правительство під головуванням Чеховського одною рукою, через Рафеса та Мазуренка, пробувало вести переговори з Радянським Правительством Росії, а другою — підписувало через ген. Грекова договір з ген. Ансельмом.
Тимчасове Правительство переїхало 24 січня з Курська до Харкова, де було сформовано нове правительство з тов. Раковським на чолі, включаючи до нього Шліхтера, Бубнова, Подвойського, Магідова, Межлаука й Рухімовича. Нове радянське правительство зараз же оголосило Декларацію, зазначаючи в ній такі основи радянської політики на Вкраїні: націоналізація промисловости й конфіскація табпередача селянам всіх нетрудових земель, без викупу; націоналізація де-яких земельних культур; заведення вільної організації громадської обробки землі, сільських комун та комітетів бідноти; державна монополія торгу та хлібних заготовок; звільнення від національного гніту; об'єднання Вкраїни з Росією на основах федеративної асоціяції обох соціялістичних республік.
Тимчасом Директорія де-дали все втрачала під собою грунт. Її вірний захисник — Київський Бунд — розійшовся остаточно з нею ще до трудового конгресу, росколовшися 14 січня формально, і ліва його фракція, з Рафесом на чолі, шукала тепер згоди з большовиками проти Директорії, вирішивши „не брати участи ні в яких групіровках без комуністів і проти комуністів“, На місцях складалися органи радянської влади. Армія роспадалася, переходючи на бік Червоної Армії. Стали бунтуватися вірні досі Директорії дивізії. Трудовий Конгрес 28-го січня в Київі був уже похоронним актом
