Ця сторінка вичитана
86
Микола Мельник:
ні стовпи двигали ся під небо, як нїмі велитнї… Над тризною країни збивали ся в запеклі хмари, камянїли від смутку…
А в мозку збігали ся думки запеклі, тверді, мов пригар на залїзї.
За ними летів крик матернїй і погасав серед чужого хихоту…
Стрілецька пісня, струшена з рідних гаїв, сплеснула ще раз крильми над покиненим полем і полетїла до сонця… до Бога…
На Збручі скрипів міст від колїс і тисячів ніг, а сльози канули на срібну піну хвиль, гей коралї зі шнурків, і котились у широкий Днїстер…
I стугонїла українська земля!
1919.
Камянець на Поділлї.
——————
