шар; досвід члена менший, ніж досвід цілої скупини, але це покривається обміном досвіду;
в примусовому колективі і мету і шляхи до неі означує лише керуючий шар, а тому фатально виникає ріжниця досвіду і утворення ріжних культурних типів.
Коли в юрбі повне панування осібняка над метою і засобами, тоді орґанізація є неможлива, а тому солідарність і звязок між членами юрби дуже слабий і короткочасовий.
Примусовий колектив є протилежністю юрби: тут є панування чужої мети і засобів над підлеглими членами колективу, які самі обертаються в знаряддя, в засіб в руках керуючого шару, які просто позбавляються змоги ставити собі якусь мету.
З погляду добра для особи людської ці обидві форми (стихійного гуртування і поневолення особи) є несприятливі для особи: в першій нема планомірного суспільного виховання особи, а в другій є калічення психики осібняка, який підготовлюється, як однобічна істота, з пониженою здібністю до життя.
Для добра особи є найбільш сприятлива третя форма — демократична скупина, в якій усовуються хиби обох инших і на перше місце ставляться інтереси найбільшого добра всіх членів скупини разом і кожного зокрема.
Яку вагу в науці і житті мають вищепредставлені засадничі форми гуртування і скупчування людей? Вага це велика: коли науково пізнати ці форми, то вони дають нам можливість зробити розбір (аналізу) суспільного життя, пізнати складність людських відносин, а коли ми це пізнаємо, то зможемо свідомо керувати суспільством. Все, що людина пізнає — вона опановує і стає активною. Незнання-ж людину параліжує, віддає до роспорядимости инших. Треба добре зрозуміти засадничі форми гуртування і скупчування людей, щоб розуміти, що́ навколо нас робиться.
Те, про що тепер пишемо, українській науці і літературі поки-що невідоме. Це є показником, як низько стоїть свідомість тих людей у нас, що силкуються пропхатись до »проводу« і називають себе інтеліґентами.
