толі таку силу, що не зважаючи на князя, порядкували в Галичині, як хотіли — доходило до того, що роздавали навіть городи иншим боярам. Але вже зараз після Ярославської битви Данило показав боярам, що він не буде з ними жартувати.
Тим часом, поки йшла ся колотнеча із-за Галичу, з Азії прийшли вдруге Татари. Коли прочув про них київський князь Михайло, то втік на Угорщину. Тоді Данило опанував Київ і посадив там свойого намістника — воєводу Дмитра. Але Київом Данило не дуже дорожив і пізніще оддав його назад князеви Михайлови.
Татари.Тепер скажемо трохи про Татар, що з сього часу стають сусідами українського народу і цілих 600 літ даються йому в знаки.
Звідкіля взялися ті Татари, чи як иначе звуть їх — Монголи, і яким побитом вони опинилися на Україні? В кінці XI та на початку XII століттів у одній невеличкій орді, що кочувала по азіяцьких горах, там, де починається велика Сібірська річка Амур, настав ханом великий войовник Темуджін. Він злучив до купи всі частини Монгольської орди, а далі підбив усі краї від Китаю до Кавказу. Його внук Бату (або Батий) пішов походом в Чорноморські краї, і знищивши Половців, став воювати українські та московські землі.
Зімою 1237 року Бату із своєю ордою посунувсь на північ та почав руйнувати одне великоруське князівство за другим і дійшов аж до Новгороду. Але тут його спинили болота, та ще дотого порозливалися річки, бо тоді як раз була весна, і йти далі з ордою Батий не зміг. Тоді у 1239 р., покинувши ті краї, повернув він на південь, на Україну.
Страшенною хмарою йшла його орда. Попереду кінні ватаги її палили й грабували усе перед себе, за тими ватагами сунула головна орда із возами, гуртами скоту й верблюдів, табунами коней, отарами овець, жінками і дітьми. Стогін і плач стояв від орди, і здалека було чути, що вона наближається; де вона пройшла, земля ставала чорна, як після сарани. По спалених селах та містах усе, що можна було забрати, вони забирали, людей брали у неволю і гнали поперед себе, як отару, забирали худобу і коні, старих, малих та хворих без жалю вбивали. — по майданах після татарського гостювання валялися на землі непохований труп людей та коней; дивлючись у небо своїми мертвими очима та вишкіривши зуби, вони наче осміхалися до вовків та орлів, що шарпали та розтягали кістки їх навкруги.
Так пройшли Татари Чернигівське, Переяславське, Київське і Галицько-Волинське князівства. Князі одважно одбивалися од них поодинці, — по-одинці їх і розбивали Татари. Не стали тоді князі одностайне на свого спільного ворога, не стали, бо не переставали сваритися, а через те не змогли врятувати й оборонити свій рідний край. Коли орда була у Чернигівщині, то Бату послав до Київа свого небожа (племенника) Менгу. Побачивши прехороший город на горі, увесь у садках, Менгу ним зачарувався, і жалко йому стало, що такий город
