Визначнійші церкви та манастирі мали од князя „десятину“ (десята часть його доходів), крім того од князів та багатих людей - маєтности: села та хуторі з людьми. Правда, церковні маєтності в ті часи не були великі, бо взагалі тоді не було ще великих приватних (частних) маєтностей. Плата за церковні треби була вже тоді велика, коли напр. за сорокоуст платилося 8 гривен (коло 200 рублів на наші гроші!), але се тільки по містах, а по селах найбільш платили хлібом.
Татарська влада для церкви була дуже прихильна: Татари не брали податків ані з духовенства з їхньою родиною, ані з земель та маєтностей церковних та церковних підданих. Хто зневажить руську віру, того Татари карали на смерть.
Окрім православних церков, по великих торговельних містах були ще громади й церкви римсько-католицькі, особливо з XIII віку, коли почали працювати ченці ордену Домініканів та Францішканів.
Але єпископа католицького на самій Руси не було ще навіть в XIV столітті.
Перейдемо тепер до того, з кого складалося було громадянство на Руси в ті часи. Усе громадянство поділялося на: людей княжих, або дружину, людей церковних — духовенство і просто „людей“ — громаду.
Дружина і боярство земське.Княжі мужі, дружина — иначе звалися боярами. Се були не слуги князівські, а його товариші: з ними князь про все радився, з ними ділився усим добром. Се була дружина більша, бо була ще й „менша дружина“: отроки або дітські — рядові вояки та княжі слуги. Чи була велика та князівська дружина? Зовсім мала, бо коли людність Київа доходила в ті часи (XI–XII вв.) до 100.000, київський князь мав усього 800 „отроків“. В дружині були усякі люде: Поляки, Чехи, Варяги, з турецького роду. Місцеві старші дружинники (свійські люде, не захожі) служили князеві з роду в рід: князі собі мінялися, а княжі бояре зоставалися й при нових князях. Се були найбільш люде заможні, мали свої маєтности, були люде поважні — „бояре“, „ліпші люде“ в громаді, — все одно, чи візьме їх князь у свою дружину, чи ні.
Крім бояр — княжих дружинників, були бояре некняжі, земські. Се ті „лучші“, „ліпші мужи“, „старці гродскії“, як зве їх літопись. Боярами тоді прозивали не тільки земельних властителів, але й купців промисловців, — взагалі заможніх людей. В Галичині сі бояре мали таку силу, що орудовали і князями і цілим князівством.
Міщанство.Міщане були тільки по великих містах, де були більш розвинені ремесла і торговля, бо по дрібніщих містах людність була хліборобська: дрібні городи були — тільки обгорожені села. Ріжниця між городом і селом була та, що городи платили свою данину найбільш грошима, а села давали натурою (хліб, мед і т. и.). В справах політичних міщане, як і всі горожане, мали свій голос на вічу, і що вони
