ухвалять, то було обовязкове для всього округа — для всіх менших городів і сіл. А через се й князі більш на них вважають: завдають їм бенкети (як робив Володимир Великий), або обдаровують грішми.
Селяне.Селяне свобідні, чи як тоді звали їх „смерди“, були хлібороби, жили в осібних дворищах, хуторами і мали власне господарство; бачимо у них „смердіх коней“, „смердіх холопів“ — невільників, що в ті часи вважалися за майно, як усяка инша мертва річ. Сільські громади орудовали своїми справами сами — князівські урядники (чиновники) показувалися до них тільки наїздом. Громада сама збірала податки, мала свою поліцію, свій суд; се робили й поодинокі громади і збірні (кілька сіл разом), що звалися „копою“. Щоб не мати діла з князівськими здирщиками, громада вперед виплачувала всю дань, а тоді роскладала сама між громадянами, скільки кому припаде; так само викупала вона й судові оплати (усякі судові кари йшли тоді на князя), і тоді князь не втручався в громадський суд. Про те, які податки платили селяне („подимщина“, „посощина“ та инше), згадувалося ранійше. Треба лишень додати, що податки ті були дуже великі, і тому чимало селян переставало господарювати та ставало невільними, або на половину вільними людьми.
Почнемо з на половину вільних людей — безземельних, що працювали на чужій землі і мали трохи вкорочені права. Се: ізгої, сябри та закупи. Про ізгоїв не раз вже згадувалося: се люде вільні, але без якогось діла, люде неприкаяні, а через те оддані під опіку. Сябри — такі самі безземельні, але вільні робітники. Але здається і ізгоїв, і сябрів звали ще й закупами. Закупи, чи иначе наймити, одробляли за винне: вони заставляли тому, хто дав гроші, або сами себе, або заставляв їх хтось третій, поки не буде одроблено грошей. Закуп був вільний чоловік, мав своє майно і жив або у дворі свого пана, або на власнім господарстві. Але дуже тоненька границя одділяла його од холопа-невільника; права його було де в чому урізано: пан („господин“) має право його бити, але тільки „за діло“. Але нехай же хто вивірить, чи бє його „господин“ за діло, чи без діла! Такий закуп дуже часто ставав незабаром „холопом“, бо пан міг карати його штрафом за всяку всячину, він ставав на віки невиплатним — оставався на віки панським слугою. А то бувало й так, що пан без церемонії продавав свого закупа иншому в „холопи“, невільники, хоч ніби закон се остро забороняв.
А ще ж возьмім на увагу те, який тоді великий процент (відсоток) брали за позичені гроші: 50% вважалося ще за людський процент! Не диво ж, що в 1113 році в Київі счинився бунт проти вельможних та заможних, що дерли такі страшенні проценти з селян та міщан. Після того бунта де-що в законах додали на користь людей простих, але дуже не багато (напр. признано за законний 40-ий процент).
Нарешті — були ще „холопи“, невільники. Сі вже не мали по закону ніяких прав. Звідкіля вони бралися? А от як хто купив його при
