Сторінка:Микола Аркас. Історія України-Русі (1912).pdf/132

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 105 —

була чужа для нашого народу, то й тоді говорив українською мовою, тільки трошечки одмінною од теперішньої, але все ж розбірати де що в церковно-словянській мові міг, міг легко її вивчитися, тим більш, що читалося по українськи, тоб то хоч і стоїть там наприклад „свѣтъ“. але читали та вимовляли: „світ“; „Богородице Дѣво“ — „Богородице Діво“ і так далі. Наші письменні люде, пишучи літопись чи житія святих, хоча й писали церковно-словянською мовою, а проте так і видно скрізь, що то писав українець; знайдемо там і „парубок“, і „кожух“, і „призьба“, а на призьбі „кітка“, і „глечик“ і багато — багато инших суто українських слів.

З ОСТРОМИРОВА ЕВАНГЕЛИЯ (XI ВІК).

Ото ж сталося так, що за князівських часів на Руси було дві мови: народня, українська, що нею люде розмовляли між собою, співали пісень, справляли обряди усякі (весілля, то що), а друга — письменницька, старо-словянська. Всі книжки писані були сією мовою.

Що ж то за книжки були і які тоді були письменники? В ті часи, коли заводилося христіянство, манастирі та таке инше, думали, що