Після білоруських князів взявся Витовт до українських: забрав Луцьке князівство, а потім решту Волини від Любартового сина Федора, — Луцьк та Володимир узяв собі; вигнав з Київа Володимира Ольгердовича та посадив там Скиргайла, вигнав з сіверських городів Корибута, забрав Поділля від Федора Кориятовича і оддав його воєводі краківському Спиткови. Одно слово, за два роки (1393–1394) розбито княжий устрій на Україні і знищено всіх дужчих князів. Пооставалися тільки другорядні, як Федір Ольгердович Ратенський (в північній Волині), як Пинське князівство Василя, сина Михайла Наримунтовича, Чорторийське Василя, сина Константина Ольгердовича, Острожське — Федора Даниловича, Стародубське — Патрикия Наримунтовича та инші. Їх не рушали, бо не було чого боятись тих князів. Правда, Любартовичови дано було Сіверщину, але він туди навіть і не поїхав, а Скиргайло в Київі не просидів і двох літ: умер р. 1397. Київщину оддав Витовт Іванови Ольгимунтовичови, князеви Гольшанському, але не як князеви, а як намістникови.
Так покасував Витовт українські князівства і поробив їх „провінціями“ Вел. кн. Литовського.
По смерти Витовта в князівстві Литовському стає виразно помітно розділ між Литвою і Русью. Наробило се охрещення Литви на латинство та особливі привілегії для Литвинів-католиків, тоді як Русинів-православних обійдено. Ще в XIV столітті вел. князівство Литовське було зовсім руською державою і литовські князі проголошують, що вони спадкоємці (наслідники) давньої Руської держави. Але за Ягайла та Витовта, що були прихильні до латинства, стався отой розділ між Литвою і Русью. Католицька Литва хилиться до Польщи та католицьких королів, а Литовська Русь зате до православної Москви.
Свитригайло 1430–1440.По смерти Витовта й литовські й руські пани виставили королем Свитригайла, і хоч Ягайлови було се не до вподоби, проте він згодився. Свитригайла усі вважали за проводира Литовської Руси, хоча він був католик. І справді, він за увесь час своєї боротьби то з Витовтом, поки той був живий, то з Ягайлом, все шукає помочи в Укра-
