ський копав собі яму: як тільки яка війна, то він назбірає як найбільш козаків, використає їх, а тоді, не заплативши, пустить на всі чотири вітри. Певно, що козаки (та й инші польські війська) розходилися по державі і годувалися з того, що грабували по панських та королівських маєтках. А уряд починає тоді ґвалтувати на „своєволю“ козацьку…
Самійло Зборовський.А тим часом козаки як і раніш роблять шкоду Татарам та Туркам. Року 1583 вони вибіралися в Молдавію. Знайшовся якийсь новий охочий на молдавський стіл, звав себе Мануілом, сином Івоні. Ватажком у них був родовитий шляхтич Самійло Зборовський. Але разом з тим він хотів бути добрий і з Татарами і з султаном турецьким, та й перед королем польським чистим бути. Трудно було йому те зробити, але хитрий шляхтич викручувався, як вьюн. Щоб прислужитися султанові, він почав був підмовляти Запорожців, щоб вони, разом з Татарами й Турками, йшли походом у Персію. Тяжко розгнівалися були козаки на Зборовського за те, що він їхнім ворогам хоче допомагати, і коли Зборовський почав був гостро до них ставитися, то вони хотіли вже були насипати йому піску в пазуху та в Дніпро вкинути.
Так він і не повів їх у Персію. Так само нещасливий був і похід його в Молдавію. По дорозі туди перейняв його з козаками староста браславський Струсь і погромив їх. Тоді козаки кинулися на турецькі городи: зруйновали Ягорлик (на Дністрі), здобули й пограбили Тягиню і околицю, забрали гармати й велику здобич і продали її на ярмарку за 12 тисяч золотих. Се розлютило Баторія, бо Турки грозили походом. Королівське військо погналося за козаками й загнало їх за Дніпро. Там в степу люде з голоду мусіли їсти коні, гризти кістки, що валялися в полі. А як вернувся Зборовський на Україну, то Поляки його схопили. За ним було багатенько всяких гріхів, так що його навіть позбавлено було горожанських прав. І коли він тепер попався, то його покарали на смерть.
Козаки ж собі і далі шарпали татарські та турецькі землі; через те Татари й Турки все дужче гнівалися на Польщу, особливо коли при кінці 1584 року козаки спалили Очаків і заграбили силу худобу. Король вислав на Поділля й на Волинь свого післанця Ґлембоцького — шукати винуватих, але зачепився з козаками, і ті не довго з ним розмовляли та — „пустили у Дніпр води пити…“
Тим часом помер Стефан Баторій, і на польський престол за короля обрали Жиґимонта III, сина шведського короля. Королював Жиґимонт III од 1587 до 1632 року. Сьому королеві можна було б скласти з Польщи, Литви, України, Московського царства і Швеції одну величезну державу. Але його гордість, любов до підлесливости і надмірна прихильність до латинства, нездарність у державних справах і дуже мізерна душа, не тільки не помогли йому дійти до того, а зробили початок загину України, а за нею й Польщи. Через свою нездарність втеряв він свою спадщину (наслідство) у Швеції, не спро-
