Сторінка:Микола Аркас. Історія України-Русі (1912).pdf/180

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 147 —

у них син Жиґимонтів Володислав. Але Жиґимонт, замість того, щоб кувати поки горяче і одразу йти на Москву, товкся під Смоленськом і упустив і Москву і царську корону назавжди. А тим часом платити війську не було чим, бо король вів війну по козацьки: „не на те пє, що є, а на те — що буде“. Тільки козаки українські сим не дуже журилися: не платять, то треба десь промишляти! І вони заходилися пустошити та грабувати московські землі, заходячи Бог знає куди на північ — аж під Вологду, Тотьму, Сольвичегодск, Архангельськ, Олонець і т. и. Чотири роки (1609–1613) десятки тисяч козаків латали злидні свої московським добром. Сам король намножив тієї козаччини, кличучи як найбільш людей собі на поміч, а коли вони вернулись на Україну, не діставши за працю й ломаного шага, то в подяку їм сказали: „вертайтесь до своїх панів на панщину, а то ми вас, своєвольників, на смерть каратимемо!“ Тільки та біда, що ніхто тих грізних наказів не боявся.

ЗАПОРОЖЦІ СПОРЯЖАЮТЬСЯ У МОРСЬКИЙ ПОХІД.

А тим часом треба було до чогось руки прикласти, кудись свою силу приложити. І от в роках 1613–1620 піднімають козаки такі морські походи, про які досі ніхто й не чував. Року 1614 дві тисячі козаків на 40 чайках перепливли Чорне море навпростець під Трапезунт і спустошили багате та пишне побережжя, зруйновали кріпость Синоп, попалили кораблі, галери, — зробили пустиню. Шкоду рахували на 40 міліонів. Туреччина за се обіцяла Польщу розгромити. А на другий