бор, повбивав вартових і вскочив у середину; козаки кинулися на Турків і наробили великої шкоди. Так Сагайдачний перейшов через увесь турецький стан до табору королевича, і з ним поєднався. Але в тих битвах його тяжко покалічено: прострелено руку.
Після сорокаденної облоги козацького табору і польського, осібного від козаків, Турки усіма силами насунули на козаків, але вони їх одбили і погнали аж до самого стану турецького і там так притиснули, що Турки думали вже піддатися. Нарешті отомлені, вимучені обидва вороги пристали на згоду. Все осталося як і раніш було — Турки нічого не виграли.
Тільки з поміччю козаків Полякам пощастило з невеликими силами подужати величезне турецько-татарське військо. Сагайдачний покрив славою козацке військо і врятував од Турків не тільки польське військо, але й усю Польську державу.
Але не дешево достався Хотинський похід козакам: Сагайдачного було дуже покалічено під Хотином, і королевич виправив його до Київа своїм повозом і з ним послав свого лікаря. Прослабувавши мало не цілий рік, на весні 1622 року Сагайдачний помер од тих таки ран. Перед смертю він написав заповіт, і в ньому більшу частину свого добра записав на школи львівську, київську та инші. Ще за життя свого заложив він у Київі ту школу, що через 12 літ після його смерти стала зватися Київо-Могилянською колєгією.
Сагайдачний був чоловік визначний і дуже корисний для народнього діла. Він вернув Україні споконвічний устрій в житті церковному і тим додав Українському народови сили на дальшу боротьбу.
Поховано Сагайдачного у церкві Богоявленського Київського Братства; але могили його тепер знайти не можна, бо як-раз на тому місці, де вона була, у початку XVIII в. постановлено стіну нової церкви; там під нею могила й зосталася.
Гетьман Олифер Голуб (Стеблівець).Після його смерти гетьманом став Олифер Голуб, або Стеблівець, такого ж духу як і Сагайдачний, тоб то старався мирити правительство з козаками. Чи довго він гетьманував, не знати.
А що діялося тоді на Україні?
Поляки, а найбільш перевертні наші, після смерти Сагайдачного, та вже й за нього потрохи, почали забірати силу над Українцями. Мало вже панів українських зосталося православними; за ними потягло й багато міщан, а старої віри православної міцно держалися найбільш прості люде — через те й віру нашу Поляки стали звати „хлопською“. Уніяти, маючи за собою уряд, почували свою силу й усяково стали виявляти її: в православних церквах не дозволяли службу Божу одправляти, а православних попів по тюрмах сажали, людей мучили, катували; діти вмірали нехрещені, люде жили невінчані, вмірали без сповіді; у Львові, приміром, усіх Українців виключили з усякого цехового ремества, не дозволяли православним у дзвони дзвонити, ходити з Причастям до хворих, переносити через город мерців.
