Прийшла от і Хмельниччина — нечуване досі повстання, то змело геть старі ненависні порядки і дало, хоч на час, людям вільно дихнути. І прийшло воно раптом: ще учора ані Поляки, ані Українці й не думали про се, а сьогодня — встали люде як один і заходилися порядок робити. Пани, й наші перевертні і польські та Жиди, спокійненько всяке добро накопичували; люде з своїм темним духовенством теж сиділи тихо, ніби все у них було гаразд. Реєстрові чи городові козаки держалися за ті льготи, що їм дав уряд і підняв їх над простим, чорним людом. Правда, за порогами, на Низу все кипіло як у котлі, але ж там була всяка збіранина, а щоб її звідти не випустити, знов поставлений був на Дніпрі Кодак, а на Вкраїні стояло найняте військо. І коли ніхто не ждав того страшного вибуху, то певно не більш ждав її й той, кому доля звеліла взяти на плечи той неймовірний тягар, се б то сам Богдан Хмельницький.
Гетьман Богдан Хмельницький 1647–1657.Богдан, по хрещеному батькові Зиновій, Хмельницький був син Чигиринського сотника Михайла Хмельницького. Народився він на світ у кінці XVI віку. Підучивши дома, батько оддав його в науку в польську єзуїтську школу у городі Ярославі, що в Галичині, і там він навчився польської та латинської мови, що тоді нею велося всяке діловодство по судах, по урядах, то що. Потім, як був у турецькій неволі та їздив у Францію, навчився там мов французької, турецької і татарської. За-молоду він жив на батьківськім хуторі в Суботові під Чигирином, що був дадений батькові його Михайлові за його службу.
Як Богдан скінчив вчення, то батько послав його у Січ в науку і ми бачимо його за Сагайдачного у 1620–1621 рр. на війні з Турками. Там під Цецорою його батька, сотника Михайла Хмельницького, вбито, а його Турки узяли в неволю у Константинополь. Там він пробув аж два роки, поки не виміняв його Сагайдачний на турецьких невольників, а тоді подався на Запорожжя; був з козаками у поході на Москву, і за те з рук королевича Володислава дістав дорогу шаблю. Як повернувся до-дому, то під його отаманством козаки запорожські робили нераз морські походи на турецькі городи, а у 1629 році були аж під самим Константинополем. За гетьмана Павлюка у 1637 році ми вже бачимо Богдана військовим писарем, і тоді він часто їздив у Варшаву із старшиною козацькою на сейм і до короля. А писар у Запорожському війську був великої ваги чоловік. Він вів у війську все діловодство: писав листи до короля польського і до заграничних держав, до всяких панів і урядів, видавав всякі грамоти, універсали, патенти, бо військо Запорожське було мов осібне царство, а писар військовий як найстарший міністр. Кажуть, що як Конецпольський збудовав кріпость Кодак, то приїхав із французьким інженером Бопланом оглядати її; закликав він і козацьку старшину, щоб вона на свої очі побачила сю твердиню, що мала одрізати Запорожців од України, а Українців од Запорожжя, і спитав, глузуючи старшину:
— А що, як здається вам Кодак?
Хмельницький, просміхаючись, одказав по латині:
