кий козаків на паль вбивав і иньшими муками мучив. На Вишневецького Хмельницький писав до короля, що він козаків і священиків мучив, лупив, на паль сажав, сверлом очі казав викручувати і инші нечувані муки задавати. А хто згадає про всю наругу, яку приходилося людям терпіти стільки часу, про те, як безчестили жінок і доньок, били, глузовали, казали робити тяжку працю панщину, то не диво буде, що назбиралося злости і в сих повстанцях. Жах обняв Поляків:
„Що далі йдуть, і в яке місто прийдуть, і все їм війська прибуває з усяких станів людей — окрім Ляхів тільки: і Жидів багато хреститься й пристає до війська; а Лях хоч би й схотів хреститися, та їх не приймають, а всіх побивають“, — пише сучасний чоловік, що їздив по Україні.
Але не всі думали про те, щоб мститися, грабувати, забивати. Далеко більше народу силкувалось вільне, безпанське життя повернути собі на добро. Заводили краще хазяйство, ставили школи, шпиталі, церкви, заводили хори півчі, закликали майстрів, щоб малювали гарні ікони і різбили іконостаси (тоді бо вся краса й все добре і гарне у наших людей в церквах було). Архидиякон Павло з Сірії, що переїздив через Україну за Хмельницького, дивувався, як розвинулося й покращало українське життя за той час, як Україна позбулася Поляків. „Козаки опанували край, поділили землі між собою, і рубають ліси, випалюють коріння, засівають землю“; де стояли глухі ліси, поставали села, поля: „бувши перед тим в неволі і пониженню, живуть тепер раді, веселі, свободні, набудували соборних церков, поставили прегарні ікони, святі іконостаси, корогви; з новим запалом почали вони проголошувати свою віру, дуже пильно займаються вони наукою, читаннєм і співом церковним“. Хвалить Павло їх милосердя до убогих, калік і сиріт, що так намножилося під час війн з Поляками. Дивується, що діти всі, навіть сироти вміють читати. „Письменних особливо побільшало від часу Хмельницького; продовж, Боже, йому віку, що визволив сї міліони православних від кормиги іх ворогів“ — каже він.
Се не були розбійники, що тільки чужого добра жадають та чужої праці, а люде, що повставали з зброєю в руках, на те, щоб здобути свободу і змогу жити по людському.
Уся Україна тоді повстала і освободивши землю, ставши панами на неї, на всі груди засьпівали:
»Та не буде лучче, та не буде краще
Як у нас на Вкраїні,
Що немає Жида та немає Ляха,
Немає унії.«
Зажурилися Поляки, що їм діяти! До всього того взяв та й умер король Володислав, а нового треба було, по звичаю, з пів року вибірати… Але не дуже тішився й Хмельницький, бо він не сподівався гак тяжко погромити Поляків, і не треба було йому того.
