Хмельницький подав свій голос за меншого брата Володислава Яна-Казімира, бо сподівався, що він буде прихильний до Українців. Два тижні простояв Хмельницький під Львовом. Поляки спалили передмістя і засіли в місті. Козаки приступали то з того, то з другого боку. Бомбою з гармати запалено жидівську синагогу; пожежа розкинулась геть по місту. Тоді вже виставили Поляки білу корогву і згодилися піддатися; послали послів до Хмельницького, просили помилувати Львів; Хмельницький сказав, що за для Українців львівських помилує, але нехай заплатять 200.000 червінців викупу, тільки їх вже перед тим вичистив Вишневецький. Просили зменшити окуп — не зменшив, бо обіцяв ті гроші Тугай-беєви. Заплатили таки — то грішми, то річами коштовними, ще й обід козакам справили. Як пішли козаки, то Поляки раділи, що з душею осталися; вважали то чудом і сказали, що то святий Ян з Дуклі оборонив місто од козаків і Татар. На честь святого того міщане й памятку поставили: стовп з статуєю св. Яна, що й тепер стоїть.
14 жовтня (октября) козаки з-під Львова пішли під Замостя, (в Холмщині, в теперішній Люблинський губ.) на саму гряницю України.
У Замості стояло 10.000 війська, що зібрав Вишневецький. З тим військом, що мав Хмельницький, він міг би взяти ту кріпость без клопоту, але він аж три тижні простояв тут та удавав, що облягає — все дожидався вибору короля.
Нарешті приїхав аж 17 листопада (ноября) посол од нового короля. Вибрали таки Яна-Казімира. Він сповіщав Хмельницького про свій вибір, обіцяв всякі полекші козакам і вірі православній, та просив Хмельницького перш за все відступити від Замостя. Хмельницький виявляв велику радість, казав стріляти з гармат і сказав, що зараз їде на Україну, сповняючи волю нового короля. З Замостя узяв невеликий окуп, всього 20.000 злотих, і повернув на Україну.
Хмельницький у Київі.Перед Різдвом прибув Хмельницький із військом і старшиною у Київ. Митрополит Сильвестр Кос з патріархом Єрусалимським Паісієм, що тоді пробував у Київі, і з иншим духовенством виїхали на зустріч Хмельницькому далеко за місто. Сила народу зібралося і радісно його витали: дзвонили в усі дзвони, палили з гармат. Проїхавши крізь Золоті ворота, він серед старшини наблизився до собору св. Софії. Там його вітало духовенство, а студенти Академії й школярі приймали його латинськими та українськими віршами, називаючи його Мойсеєм, що народ український визволив з кормиги польської, як Мойсей з єгипетської; величали спасителем і хранителем України, Богом їм даним і на знак того Богданом названим.
З патріархом, митрополитом та де-ким з духовенства Хмельницький розмовляв потім часто, і тут вперше одкрилися йому очи на те, що робив він і що міг зробити для України, для свого народу. Досі він мав на думці тільки козацькі кривди, а про селян не дбав. Але тепер побачив, як увесь народ простягає руки до нього і жде од нього порятунку. В Хмельницькому сталася в Київі велика пере-
